Звернення Президента з нагоди Дня Незалежності України

Сьогодні День Незалежності України.

А зараз, коли йде повномасштабна війна за незалежність, саме тут, на Майдані, можна знайти такі важливі символи. Символи того, як ми боремось, за що ми боремось і як долаємо ми цю війну.

Ці символи – довкола нас. У цьому монументі Незалежності. Всередині він має залізобетонний каркас і реально здатний витримати ураган. Так і наша Україна вистояла супроти великого лиха, яке Росія принесла на нашу землю. У цьому «Нульовому кілометрі». Це початкова точка відліку, де написані відстані до українських міст. До нашого Донецька, нашого Луганська, нашого Криму. І сьогодні ці позначки – вони мають уже зовсім інше значення. Вони вже не лише про кілометри. Вони нагадують, що все це – Україна. І там – наші люди, і жодна відстань між нами цього не змінить, і жодна тимчасова окупація цього не змінить. І одного дня ця відстань між українцями зникне, і ми знову будемо разом як одна сім’я, як одна країна. І це лише питання часу. І Україна вірить, що зможе цього досягти – досягти миру, миру на всій своїй землі. Україна на це здатна.

Бо Україна має характер. Кам’яну витримку, погляд, який ми не відводимо, і руки, обпалені вогнем і часом, але дужі. Руки, які тримають щит і захищають своє. Свою землю, свою культуру, свою тисячолітню історію, доказом якої є засновники Києва. І захищаємо своє майбутнє, за яке віддали життя наші герої.

Імена, які ми не забудемо й не зрадимо. Імена, які захистили незалежність. І саме тут, на Майдані, українці часто прощаються з героями на щиті. І кожен, хто був хоча б раз на такому прощанні, і кожен, хто втратив когось у цій війні, має свій особистий рахунок до Росії назавжди й пообіцяв собі не забути своїх героїв.
Уособлення такої клятви – ось це поле народної пам’яті. Поле великої сили, бо в кожному маленькому прапорці – чиясь велика історія, вчинок і вибір. Вибір на користь України. На користь майбутнього. А саме – свободи в мирі та миру у свободі. Це філософія, яку відображає в нашій культурі образ козака Мамая, який здобув свободу, а тому може відкласти зброю та взяти до рук кобзу. Про всяк випадок тримаючи шаблю близько, але повернутися до мирного, цивільного життя. Це те, чого всі ми прагнемо. І знаємо: цього ніхто не подарує, це можна тільки вибороти.

Саме це ми робимо 1278 днів цієї війни, війни за незалежність. За кожен із цих днів я хочу подякувати тобі. Український воїн. Український волонтер. Лікар. Рятувальник. Вчитель. Наша молодь. Наші батьки. Кожен українець та кожна українка. Дякую вам усім. За те, що ми вже пройшли. І за ту Україну, яку ми з вами творимо разом. За ту Україну, якою вона вже є зараз. Яка стала дорослою 24 лютого. Взяла долю у свої руки, взяла у свої руки зброю. Не мала часу вагатися й права боятися. І реально зупинила другу армію світу. І ми будемо про це казати. Будемо, бо це вбиває міф про непереможну російську армію.

Ми це довели. Ми продовжуємо доводити зараз. Кожен на своєму місці. Кожен, хто несе незалежність у собі. Хто захищає наше право бути українцями. Своєю роботою, своїми справами, своїми здобутками. Сьогодні незалежність гартується на полі бою, незалежність закриває небо щоночі, вона рятує життя в лікарнях, вона гасить вогонь, вона навчає. Незалежність не спить цілодобово, працюючи на оборонних підприємствах, бо так важливо, аби наші воїни мали все, аби незалежність мала все, щоб себе захистити. Незалежність – за кермом, у дорозі до тих, хто цього потребує. Незалежність б’ється на ринзі, на світових аренах і сценах, де виступають українці. Вона на сторінках книжок, у словах віршів, які пишуть українці.

Коли від ворога ми чуємо щодня: «Немає такої держави, немає такої нації». І коли ми щодня доводимо зворотне. Ми доводимо, що українці є й українці будуть на цій землі, на цій площі, де через сто років стоятимуть наші наступні покоління. І через сто років відзначатимуть тут День Незалежності України.

Так буде. Так буде, бо Україна сьогодні інша. Україна сильніша й себе поважає. І Україна не чекає жестів доброї волі, а має власну волю, аби втілювати в життя те, що необхідно нам. І коли Росія хоче взяти Сумщину, тоді з’являються Збройні Сили на Курщині. Коли ворог б’є по нашій енергетиці, хоче залишити нас без світла й тепла, тоді палають його НПЗ. І ніхто не може нам заборонити такі удари, бо це б’є справедливість. Так само як коли Росія атакує нас щодня, наші мирні міста, наші лікарні, наші школи, вбиває наших цивільних людей, наших дітей, тоді у відповідь вона отримує «Павутину». І так б’є справедливість. Так б’є Україна, коли її закликів до миру не чують. Скільки разів ми пропонували припинення вогню? Скільки разів ми казали: «Ми хочемо тиші, ми прагнемо миру»? Але достойного та всеосяжного, і тому розраховуємо на силу всього світу.

Ось така Україна тепер. І ось така Україна ніколи більше в історії не буде примушена до сорому, який «рускіє» називають «компромісом». Нам потрібен справедливий мир. Яким буде наше майбутнє, вирішувати тільки нам. І світ це знає. І світ це поважає. Поважає Україну. Сприймає Україну рівною.

Україна, яка може реально за добу зібрати й об’єднати довкола себе лідерів світу. Україна, з якою хоче спільно виробляти дрони Америка, весь світ. Україна, яка відновила єдність Європи та США і тепер є основою цього союзу. Україна, яка стоїть на своєму
й може постояти за себе. А тому Україну чують, з Україною рахуються, до неї дослухаються. Її місце – за столом, їй не кажуть: «Почекайте за дверима». Їй кажуть: «Вирішувати тільки вам».

Саме таку Україну тиждень тому я мав честь представляти у Сполучених Штатах Америки. Сьогодні і США, і Європа погоджуються: Україна ще не перемогла, але вже точно не програє. Україна виборола свою незалежність. Україна не жертва, вона боєць. Україна не просить, вона пропонує. Союзництво та партнерство. Найкращу армію у Європі. Передові оборонні технології. Досвід стійкості. Ми кажемо: «Нам потрібен ЄС». Так. Але ми потрібні йому не менше. І це визнають усі. І такою визнають Україну.
Не бідною родичкою, а сильним союзником.

Саме про це – коаліція охочих. Саме про це був Вашингтон. Про це й про те, як забезпечити сталий, надійний, тривалий мир. Україна отримає його, бо отримає гарантії безпеки. Настільки сильні, аби більше нікому у світі навіть у голову не змогла прийти думка напасти на Україну.

Це не тільки наша мета, це саме те, чого ми хочемо й маємо передати у спадок своїм дітям та онукам: Україну сильну, Україну рівну, Україну європейську, Україну незалежну.

Щоб уже розірвати замкнені кола історії, у яких кожному поколінню чогось не вистачало, аби зберегти, зберегти незалежність, і кожне нове покоління заходило на новий виток. І знову змушене братися за зброю, знову має захищати себе і відвойовувати свободу. Ми не маємо передати це нащадкам. Ми будуємо Україну, у якої буде достатня сила й міць, аби жити в безпеці та мирі. Щоб на цій площі, на майдані нашої Незалежності, під своїми прапорами, на своїй землі наші діти, наші онуки святкували День Незалежності. В мирі. У спокої. З упевненістю в майбутньому. З повагою і вдячністю всім, хто захистив Україну в цій війні, війні за незалежність. Хто вистояв, хто зміг, хто переміг. Задля такої мети варто жити. За це й стоїмо.

Зі святом вас, великий народе великої країни! З Днем Незалежності!

Слава Україні!