105 років від дня народження Дмитра Білоуса
24 квітня минає 105-річниця від дня народження Дмитра Григоровича Білоуса (1920-2004) – відомого українського поета, сатирика-гумориста, перекладача, педагога, почесного академіка Академії педагогічних наук України, лауреата Національної премії України імені Т.Г. Шевченка, премій імені Лесі Українки та Максима Рильського.
Народився Дмитро Григорович Білоус 24 квітня 1920 року на історичній Полтавщині (село Курмани Роменського повіту Полтавської губернії). Як згадує сам Д. Білоус, «сімеєчка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували».
Виростали вони в атмосфері людяності, щирої поваги і взаємодопомоги. Мати була лагідною жінкою, гарною вихователькою своїх дітей. Щасливі й тяжкі години судилися Дмитрові Білоусу. З сумом згадував він про одні чоботи та одну свитину на всю родину. А в роки голодомору помирав від голоду і тифу. І лише сільський лікар та мамині молитви рятували його. А не дав померти від голоду брат Олекса, який у той час працював у дитячій трудовій комуні. Тут Дмитро жив, навчався, працював. Багато неповторного залишили ті роки у його дитячій душі. Потім Дмитро вступив на давно омріяний філологічний факультет до Харківського університету, де навчався на одному курсі зі згодом відомими письменниками Олесем Гончаром та Григорієм Тютюнником і де викладали тепер уже відомі на весь світ викладачі О. Білецький, Л. Булаховський, Ю. Шерех. Та 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. І у складі тисячного добровільного студентського загону Дмитро вирушив на фронт. Невдовзі майже уся та юнь полягла в бою на Канівщині. Дмитро Білоус вижив, але після важкого поранення, одужавши, на фронт уже не потрапив, працював у складі української редакції радіо при Всесоюзному радіокомітеті. Маючи від природи схильність до гумору, писав гострі сатиричні вірші про ворогів. Та жадоба до знань не полишала юнака, і після визволення Києва Дмитро стає студентом Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Згодом закінчує аспірантуру. І починає працювати заступником головного редактора літературного журналу «Дніпро».
У 1948 році виходить його перша книжка, яка й визначила його подальшу долю – бути письменником. Книжка ця називалася «Осколочним!». Вона містила гумористичні та сатиричні твори. Автора гаряче підтримав тоді сам Остап Вишня.
У творчому доробку Дмитра Григоровича Білоуса особливо почесне місце займають твори для дітей. Із далекого 1958 року розпочалася «Веселкова» сторінка творчості Д. Білоуса, коли він уперше завітав до цього дитячого видавництва. Не одному поколінню читачів відомі його книжки, випущені у «Веселці» – «Упертий Гриць», «Веселий Кут», «Сад на Лисій горі», «Пташині голоси», «Лікарня в зоопарку», «Про чотириногих, рогатих і безрогих». Новою вершиною щирої поетичної праці митця стали книжки «Диво калинове» (1988 р.) та «Чари барвінкові» (1996 р.) – книжки про генетичний код нашої нації – рідну українську мову. До них поет йшов усе життя.
Творчість Дмитра Білоуса – це історія, родовід життя українського народу, це віра і любов до святого, до материнського слова, з якого починається і ніколи не закінчується життя.
Свій земний шлях поет завершив 13 жовтня 2004 року. Після себе Дмитро Григорович залишив неоціненну спадщину і всенародну любов.
За матеріалами інтернет-джерел
