90 років із дня народження Олекси Мусієнка

Народився О. Мусієнко на Полтавщині, в селі Великій Павлівці Зіньківського району, в селянській сім’ї потомствених українських козаків.

 

У віці неповних трьох років став круглим сиротою, коли енкаведиський апарат знищив усіх його родичів – батька, матір, старшу сестру, діда, чотирьох дядьків – як «ворогів народу», і він опинився в спецпритулку для так званих рос. «последышей врагов народа».

 

Влітку 1942 року, під час німецької окупації України, хлопцеві пощастило добратися до рідного села та влаштуватися підпасичем громадської отари. Довелося тяжко трудитися на різних роботах у місцевому колгоспі.

 

Закінчивши середню школу із золотою медаллю, Олекса Мусієнко вступив на факультет журналістики Київського університету імені Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1958 році з червоним дипломом. Пішов у газетну журналістику, був редактором газети, пізніше працював у видавництві.

 

О. Мусієнко – відомий автор історико-документальних романів про долю України в Другій світовій війні: «Золоті ворота», «Чорне сонце», «Білий морок» та низки інших. Він доклав максимум зусиль до розвінчання радянської злочинної державної системи, що відображено у публіцистичних дослідженнях: «Український етноцид», «З порога смерті», «Чорні тюльпани» та ін.

 

18 лютого 1988 року газета «Літературна Україна» опублікувала виступ письменника Олексія Мусієнка на зборах парторганізації київського відділення Спілки письменників УРСР, де він поклав провину за масовий голод на Україні на Сталіна, який жорстко вимагав неухильного виконання плану хлібозаготівель. Саме О.Мусієнко вперше ввів в обіг термін «голодомор» стосовно голоду в Україні 1932-1933 років.

У 1990 році Олекса Григорович очолив комісію Спілки письменників України «Меморіал».

 

У роки горбачовської «перебудови» ініціював заснування благодійного Фонду «Мартиролог України», метою якого стало: увічнення імен синів і дочок українського народу, які віддали своє життя за свободу і щастя рідного краю. Каторжна робота в архівах, тисячі листів як від родин загиблих, але й не менш від «обурених будівників світлого комуністичного майбутнього», які вимагали «не чорнити великі звершення сталінсько-брежнівської доби нікому не тільки не цікавими, але і не потрібними фактами».

 

Творча асоціація Фонду випустила в свiт поминальник «З порога смерті» (1992) та підготувала до друку тритомник «Олтар скорботи» (мартиролог українського письменства, культури і науки), «Чорні тюльпани» (афганський мартиролог України), «Тернова ружа» (жіночий мартиролог України).

 

Як громадянин і особистість, митець гідно прожив дароване йому долею життя, ставши письменником невичерпної енергії, колосальної працездатності, непересічного таланту.

 

Олекса Мусієнко помер за робочим столом на 68-му році життя. Письменник- воїн упав на полі бою як істинний лицар –  зі зброєю в руках.